Фахівці з особистісно орієнтованої педагогіки доводять, що центром цієї педагогічної системи є особистість педагога. Саме тому виділити і оцінити особистісно орієнтований аспект педагогічної спадщини А.С. Макаренка неможливо без оцінки педагогічної позиції вихователя у цій системі. Зрозуміло, що центром макаренківської системи є сам Антон Семенович, її сутність, її якість значною мірою визначається особистістю видатного педагога.
Вивчення педагогічної спадщини А.С. Макаренка дає можливість визначити ті позиції, на яких він як професійний педагог, як особистість будував свою педагогічну систему.
Перша позиція – це позиція діалектичного зв’язку у вихованні колективу і особистості
. Це корінне питання системи, її системоутворюючий елемент. В пострадянські часи саме проблема особистості і колективу стала об’єктом найсильнішої уваги і об’єктом найгострішої критики. Макаренка звинувачують у нехтуванні інтересами особистості заради колективу. Але ось думки з цього приводу Антона Семеновича: “Гідним нашої епохи організаційним завданням може бути тільки створення методу, який, будучи загальним і єдиним, в той самий час дає можливість кожній окремій особі розвивати свої здібності, зберігати свою індивідуальність, йти вперед по лініях своїх нахилів.Цілком очевидно, що, приступаючи до виконання такого завдання, ми не маємо вже можливості панькатися тільки з окремою “дитиною”. Перед нами відразу стає колектив як об’єкт нашого виховання. Проектування особи від цього набирає нових умов для виконання завдання. Ми повинні видавати як продукт не просту особу, що має ті чи інші риси, а члена колективу, при цьому колективу певних ознак”
[2, 417].Очевидно, що метою педагога є розвиток особистості, а колектив – обов’язковою умовою досягнення цієї мети.
“
Колектив – гімнастичний зал для вправляння у поведінці. Хіба можна сказати краще про колектив як про умову розвитку особистості? А хіба сам розвиток не є діалектичною взаємодією внутрішніх (біологічних) і зовнішніх (соціальних) факторів? Саме на глибокому розумінні такої взаємодії ґрунтується педагогічна позиція А.С. Макаренка єдності колективу і особистості у вихованні. До сказаного можна лише додати ще дві характеристики, які дає Антон Семенович колективу: “В першій частині “ПП” я хотів показати, як я, не мавши досвіду й навіть помиляючись створював колектив з людей заблудлих і відсталих. Це мені вдалося завдяки основній настанові: колектив має бути живий і створювати його можуть справжні живі люди, які в своєму напруженні й самі перероджуються” [3, 330].Другу професійно-педагогічну позицію А.С. Макаренка можна було б назвати позицією відповідності. Тобто відповідності будь-яких форм, методів, дій конкретним обставинам педагогічної ситуації. Багато відомих педагогів і до А.С. Макаренка і після нього, висловлювали думку про те, що найкращі педагогічні методи ті, які найповніше відповідають конкретним обставинам, починаючи від особливостей соціального середовища і закінчуючи особливостями характерів тих, на кого спрямовано педагогічний метод. Для Антона Семеновича це не просто важлива обставина, а сутнісна принципова позиція.
Лише перебуваючи на педагогічній позиції відповідності можна було винайти незліченну кількість оригінальних, неповторних впливів на особистість, виходячи з конкретних обставин. Є сенс навести приклад принципової позиції відповідності в педагогіці А.С. Макаренка: “І коли всі ці сили починали діяти, від неприступної поважності колоністів нічого не лишалося. Настав момент, коли колоніст після вистави приходив до мене і безсоромно брехав: – Антоне Семеновичу, дозвольте провести дівчат з Пирогівки, а то вони бояться.
У цій фразі була неймовірна концентрація брехні, бо й прохач і я добра знали, що ніхто нікого не боїться і нікого не треба проводити, а множина “дівчат” – гіпербола, і дозволу ніякого не потрібно: в крайньому разі ескорт глядачки буде організовано без дозволу.
І тому я дозволяв, придушуючи в глибині моєї педагогічної душі явне відчуття неув’язки. Педагогіка, як відомо, рішуче відкидає кохання, вважаючи, що “домінанта” ця повинна наставати тільки тоді, коли виховний вплив уже зазнавав цілковитої невдачі. У всі часи і у всіх народів педагоги ненавиділи кохання. І мені було ревниво неприємно бачити, як той чи інший колоніст, пропускаючи комсомольські або загальні збори, зневажливо закинувши книжку, махнувши на всі якості активного і свідомого члена колективу, вперто починає визнавати тільки авторитет Марусі або Наташі – істот, надмірно нижчих від мене з педагогічного, політичного та морального погляду. Але я завжди мав нахил до роздуму. І своїм ревнощам я не поспішав надавати якихось прав. Товариші мої по колонії і особливо діячі наросвіти були рішучіші від мене і дуже нервували з приводу непередбаченого і позапланового втручання Амура:
–
З цим треба рішуче боротися!Суперечки ці завжди допомагали, бо до кінця прояснювали становище: треба покластися на власний здоровий глузд і на здоровий смисл життя”
[1, 283].Так, особиста позиція відповідності педагогічних впливів реальним обставинам життя перетворювала всю педагогічну систему А.С. Макаренка на педагогіку здорового глузду.
Ще однією принциповою педагогічною позицією Антона Семеновича була позиція необхідності у вихованні вимоги і дисципліни. Без неї неможливо було б створити такий виховний колектив, який би був універсальним і ефективним інструментом виховання особистості.
У сучасному макаренкознавстві питання вимоги, дисципліни і покарання є гостро дискутивними. Обстоювання Антоном Семеновичем необхідності дисциплінування і покарання дало підставу його критикам звинувачувати його не тільки в авторитаризмі, а й у нехтуванні інтересами особистості.
Антон Семенович практикою своєї виховної установи і аналізом її діяльності довів, що дисципліна загартовує характер і виховує прекрасні особисті якості.
“
Індивідуальний підхід до дітей не означає, що треба морочитися з усамітненою, примхливою особою. Під прапором індивідуального підходу не слід протягати міщанське індивідуалістичне виховання. Безпорадний є той педагог, який потурає недолікам учня, сліпо йде за його примхами, підігрує і сюсюкає, замість того, щоб виховувати і переробляти його вдачу. Треба вміти ставити безкомпромісні вимоги до особи дитини, яка має певні обов’язки перед суспільством і відповідає за свої вчинки. Індивідуальний підхід до дитини в тому й полягає, щоб відповідно до її індивідуальних особливостей зробити її відданим і гідним членом свого колективу, громадянином ...держави. Зітхаючи за хорошою дисципліною, у нас бояться процесу дисциплінування. По суті справи, ми не далеко відійшли від віри у горезвісну самодисципліну. Школа повинна з першого ж дня поставити перед учнем тверді, незаперечні вимоги ... суспільства, озброювати дитину нормами поведінки, щоб вона знала, що можна і чого не можна, що похвально і за що карають.Контроль громадської думки великого авторитетного і улюбленого шкільного колективу загартовує характер учня, виховує волю, прищеплює суспільно корисні навички особистої поведінки, гордість за школу і за себе як за члена цієї славної співдружності. І тоді дитина поводиться незалежно від зовнішньої обстановки, – у товаристві хороших дітей вона хороша, а серед забіяк і сама хуліганить, – вона знає, як себе тримати: за що її похвалить улюблений нею колектив і за що засудить. Так народжується у дитини твердість, незламність загартованого характеру, так виховується почуття громадської честі, обов’язку, усвідомлення обов’язку щодо інших людей”
[2, 354-355].Четвертою педагогічною позицією А.С. Макаренка можна визначити позицію реалізму. Сам початок існування колонії ім. М.Горького пов’язаний із болючою і складною проблемою боротьби за фізичне виживання. Голод, холод, бідність – це ті перші “педагогічні” проблеми, які довелось вирішувати А.С. Макаренку з невеликою групою вихованців. Тому з самого початку педагогічна система формувалась на реаліях свого часу, конкретної соціально-економічної ситуації.
Позиція реалізму проявилась і в тому, що Антон Семенович, вірячи у велику силу виховання все ж не ідеалізував конкретні педагогічні ситуації. Відповідаючи перевіряючим колонію на їх зауваження і пропозиції, він говорив, що чудес не буває, і той хто виріс бездоглядним, має досвід крадіжок і пияцтва, може випити і може вкрасти, перебуваючи у колонії. Але сила виховання не в тому, щоб нічого не траплялось, а в тому, як оточення, колектив ставиться до випадків негативної поведінки, як сам вихованець, який вчинив недобре, сприйме реакцію колективу і як сам поставиться до свого вчинку.
Позиція реалізму Антона Семеновича найяскравіше виявилась у ставленні до вихованця як суб’єкта педагогічного процесу. І саме ця позиція і забезпечує особистісно орієнтований підхід у вихованні.
Ще одна помітна особистісно професійна позиція А.С. Макаренка – це позиція діалектики, діалектичного підходу до навчання, до виховання, до життя взагалі
. Можливо саме ця позиція забезпечила оригінальність і позачасовість педагогічної системи Макаренка. Вона була своєчасною у 20-30-ті роки минулого століття і залишається актуальною сьогодні. Макаренко жодного питання як педагогічної стратегії, так і педагогічної тактики не вирішував шаблонно, або однозначно. В кожному елементі структури і в кожному моменті педагогічного процесу він виявляв протиріччя і діяв на вирішення цього протиріччя.Постійний аналіз ситуації, спостережливість, орієнтація на життєві реалії постійно підштовхують А.С. Макаренка до нових рішень, нових дій, викликають нові розмірковування.
“
Протягом останніх років я змінив такий тон. Я побачив, що найнебезпечнішим елементом у моїй роботі є не той, що привертає до себе мою особливу вагу, а той, хто від мене ховається.Чому мені спала думка про це? Тому що вже зробив 15 випусків, і я стежив за цими випущеними і бачив, що багато хто з тих, яких я вважав найнебезпечнішими та поганими, в житті поводяться активно, по-радянському, іноді роблять і помилки, але загалом вони задовольняли мене цілком як продукт виховання” [2, 158].
Так, у А.С. Макаренка були певні свої позиції, на яких він вибудовував свою педагогічну систему. Але реалізувати він їх міг лише через свою особистість, через якості свого характеру.
Антон Семенович у своїх творах часто повертається до проблеми особистості вихователя і педагогічного колективу. І питання це теж вирішує діалектично. Безумовно, особистість вихователя відіграє вирішальну роль у вихованні. Але отримати результат виховної роботи може лише згуртований колектив педагогів.
Те, що було винайдено і осмислено в педагогічній системі А.С. Макаренка, вивчалось і переосмислювалось кількома поколіннями радянських і пострадянських педагогів, практиків і вчених. Багатьом з цих винаходів було дано нові імена: діяльнісна педагогіка, педагогіка дії, особистісно орієнтований підхід, педагогічна підтримка.
Ми ще довго будемо відкривати Макаренка. Нинішній етап цього відкриття характеризується аналізом педагогічної спадщини, вичлененням її сутнісних рис: завдань, принципів, методів, особливостей. А на підставі цього аналізу можна буде змоделювати теоретично всю педагогічну систему Макаренка, визначивши послідовно її мету, завдання, принципи, структуру, форми, методи, прийоми, засоби. І це буде новою сторінкою педагогічної науки. Особливо цікаво розглянути всю цю систему з точки зору сучасних філософських теорій синергетики та меметики.
ЛІТЕРАТУРА
Макаренко А.С. Твори в 7 т. – К., 1954. – Т. 1. –712с.
Макаренко А.С. Твори в 7 т. – К., 1954. – Т. 5. – 484с.
Макаренко А.С. Твори в 7 т. – К., 1955. – Т. 7. – 500с.
